творча поїздка до Львова

Це була насичена, така різна поїздка до Львова, зовсім відмінна від тієї, яку я мала рік назад. 

По-перше, я на практиці переконалася, що в графіку треба залишати вільний час для непередбаченої прутні, наприклад, застуди. Дуже радію, що зупинилася на якійсь кількості фотосесій і нічого більше не планувала. 

По-друге, я вдячна долі, що був поряд хтось дуже важливий, хто міг попіклуватися про мене, - я не знаю, як би я вивезла наодинці.

Планувала цю подорож я під час овуляції, на піку свого гарного самопочуття і впевненості в собі, задоволена собою і натхненна на приємні зустрічі і переживання. На практиці я опинилася  у сумному становищі - в дощ і непогоду, під час критичних днів, на піку свого незадоволення собою і свєю роботою, ще й застудилася..

Цього разу я більш серйозно підійшла до питання, кого саме і що саме я хочу бачити в кадрі, а також попрацювала з іншими фотографами. Писати безпосередньо цікавим мені людям виявляється важкою практикою, це знаходити людей в міріаді облич, пробиватися крізь  корзину «запитів» в інстаграмі, отримувати час від часу  відмови, уміти домовлятися на зручні для себе умови. А ще, коли вони погодяться, треба запропонувати кожному референси, обрати  і забронювати студію, або дізнатися за локацію. Любиш кататися, люби і з санчатами їбатися! 

Раз по раз наштовхуюся на те, що під час цих комунікацій я втрачаю рівновагу і впевненість в тому, чи мені це потрібно. Наївно, але мені б хотілося швидше домовлятися про співпрацю з людьми, зустрічатися з однодумцями, які кайфують від створення чогось красивого, і оминати людей, які не дуже в стані рівноцінно вкладатися в процес, які мотивовані тоді, коли їх розважають і пестять. Або в депресії.

Для мене людина в кадрі не просто красиве тіло чи матеріал, з яким можна працювати - я заздрю фотографам, які можуть і вміють так дивитися на людей, це значно облегшує задачу. Через емпатійність, вразливість і ще якісь речі мені важливо, щоб людина, яку я фотографую (на творчих засадах) була ще й приємною, а це уже задача не з легких, бо  шкіра без татуювань, красиві вигини стегон, виразний погляд  і чарівні груди можуть уживатися з інфантильністю, нахабством або браком емоційного інтелекту.

Мені пощастило відчути себе бажаною і очікуваною за час  співпраці у Львові, правда, це неймовірне відчуття, коли людина вкладається не менше від твого у цю фотосесію. Це як побачення чи секс! Коли стараються всі учасники, то і результат кращий, а коли рухаєшся у напрямку задоволення лише ти, то після такого хочеться хіба що мастурбувати наодинці. Це одна з вагомих причин, чому я люблю автопортрети і селфі нюдси зі штативом.

Втім була й інша ситуація, де я відчутно перевклалася, не отримала задоволення, так ще й провалилася в якийсь некайфовий стан.

Соромно зізнатися, але час від часу я страждаю від того, що поєдную у собі амплуа фотографа і моделі.

Коли я фотографуюся, я нерідко втручаюся у роботу митця із своїми порадами, підказаками чи пропозиціями, можу дратуватися через якусь неуважність до деталей, недбалість - мені є з ким порівняти, “я б так не (з)робила!” Особливо швидко я забираю собі керування процесом, якщо я вловлюю запах вагань і сумнівів, ох, тоді мені важко спинитися!   Хіба що я буду втомлена.

Коли я фотографую, мені не завжди вдається пригальмувати процес, в якому я порівнюю себе із жінкою, яку я фотографую, і знаходжу в собі речі, які мені в собі не подобаються - це маячня повна, яка, втім, трапляється знову і знову. Така несмішна дуальність, в якій жінкам в соц мережах і у себе на зйомках ти кажеш, що вони прекрасні, чарівні і надзвичайно красиві, а сама дивишся на себе в дзеркало і бачиш маленькі груди, незграбні руки, і взагалі тобі здається, що в генетичній лотереї ти програла.

В останній день перебування у Львові на зйомку до мене прийшла молода жінка незвичайної вроди, мініатюрна, витончена, вишукана, культуролог, з мелодійним голосом, трохи зарозуміла і душна, консервативних поглядів, зізналася, що перебуває в затяжній депресії. Я прийшла на зйомку після тижневої хвороби, була в масці, щоб дівчина не захворіла, мені було спекотно від перепаду температури і вологості, я не виспалася напередодні, проміняла помиту голову на півгодини сну. І все, не треба багато, щоб провалитися в свою маленьку дитину, якій батько каже, що вона гидке каченя, чи мама якої стверджує, що маленькі дівчата для любові, а великі - для роботи. І ззовні ти бігаєш в розгрузці для камери і затамовуєш дихання, щоб не пітнів видошукач твоєї камери, поки ти важко дихаєш в тій масці, а всередині ти уже обіймаєш себе за коліна і думаєш та хай воно все їбеться конем!

Перед тим я мала спонтанну фотосесію як модель, я фотографувалася з чоловіком, в одязі і ню. Дуже специфічний персонаж - не дивиться в очі, з усіма розмовляє виключно англійською мовою (він українець), говорить тихо, так що треба вслухатися. В минулому він танцював балет, і перше, чим буквально спантеличив мене фотограф, було “імітуйте разом балет в кадрі, що ти напружилася, Іра, у тебе ж був досвід танців?”

Коли я ділилася своїми враженнями від цієї співпраці, мій чоловік мені сказав, що, можливо, не варто дивуватися, бо не кожен помічає такі пройоби, і це чудово, якщо я можу не допустити такого під час своєї зйомки, чи помітити, що іншим людям не вдається зближатися з незнайомцями, - бо це не по дефолту.

А ще зі Львова я привезла фрустрацію і розгубленість. Навіть так - я виявила її у Львові, а скільки я в цьому стані перебуваю мені невідомо. Я метушилася, суєтилася, планувала ті зйомки, купували одяг і реквізит - і не розумію, навіщо. Чого я хочу? Який наступний крок чи наступна сходинка, де я хочу себе бачити - я буквально не розумію, в яку площину мені рухатися і як напружувати м’язи ніг, бо не уявляю, куди саме ставитиму ногу. Я побачила себе з величезним багажем втоми, який прикував моє тіла до ліжка, до найближчих від готелю локацій, мені не хотілося нічого досліджувати і ніде бувати.  Мою життєву енергію поїдать черви, раду яким я ще не можу дати. Бо не до кінця розумію, що це. Вагомим фактором виснаження є, безперечно, клята війна. Фоново я постійно перебуваю в стресі і невпевненості за завтрішній день, за життя своє і моїх коханих, за своє фінансове становище - це не може не висмоктувати енергію.

Але є іще щось.

Не розумію, чого я хочу, не хочу заробляти грошей, не отримую задоволення від себе. Все здається беззмістовним..

Що ж, у мене буде кілька десятків гігабайт фотографій зі Львова, які я буду обробляти і копатися в собі, навіщо це все